Бейрутський будинок Елі Сааба – приклад мирного співіснування європейського мінімалізму і східного декору. Потрапивши сюди, розумієш, як і з чого народжується такий повітряний, лаконічний, майже кришталевий стиль відомого на весь світ ліванського дизайнера.
«Bonjour, внизу вас чекає «Мерседес» чорного кольору. Месьє Сааб просить не спізнюватися»,- говорить по-французьки в моєму мобільному строгий жіночий голос з південним акцентом. Так, на зйомку господаря будинку та інтерв’ю виділено рівно дві години. Небагато. Але заради «короля червоної доріжки», як любить називати Елі Сааба преса, ми готові на багато що!
Машина пролітає ще порожньому з ранку історичному центру Бейрута і в’їжджає в один із найстаріших районів міста – Джеммейзе, якому пощастило більше за інших: тут фактично немає слідів війни, обстрілів і вибухів. Він відомий своїми вуличними барами та автентичними кафе, де люблять посидіти місцеві жителі і просунуті іноземці. Вузька вулиця з одностороннім рухом. Глухі високі стіни нічим не примітного будинку. Звичайна двері, правда, з охоронцем біля входу. Вона відкрита. Піднімаємося сходами. І потрапляємо… в королівство дзеркал, вітражів і кришталю. Тут всі – люди, предмети, кути, простору – заломлюється, відбивається, бликует.
Нас проводять у внутрішній сад. Пропонують прохолодні напої. Чекаємо. Проходить хвилин двадцять. На порозі з’являються два маленьких метеорчика джек – рассел (як потім з’ясовується, тато Оскар і син Жак). А слідом за ними великий метеор – господар: «Як я радий! Нарешті російський журнал у мене в гостях!» – з голлівудською посмішкою вимовляє Елі Сааб. Навколо нього тут же починається броунівський рух численної прислуги виключно чоловічої статі. Повз знову пропливають напої, східні солодощі, нагадування про обід, про екскурсії по місту з відвідуванням бутіка, про дрінку на якийсь розкішній терасі майже під хмарами…і все строго за розкладом, схваленого дизайнером. У підсумку дві години відведеного нам по-європейськи для справи часу перетворилися на три дні безперервного спілкування на гостинній ліванській землі.
«Для мене важливо було, щоб цей будинок в Бейруті був саме ліванським, з ароматом старовини. А друге, що було принципово, – можливість приймати тут чоловік шістдесят, менше я не запрошую»,- починає розмову Елі Сааб. На цей двоповерховий будинок він набрів шість років тому і відразу зрозумів: те, що треба. Він по-справжньому старовинний, з шестиметровими стелями і вузькими арочними вікнами – так що ніякої серйозної реконструкції не знадобилося. Від головної готелі площею близько 60 м2 в різні боки віялом розходяться інші кімнати. Оскільки всі вони суміжні між собою і чудово видно з будь-якої точки першого поверху, здається, що ти потрапив в хитрий лабіринт, заблукати в якому простіше простого.
Цього будинку (одному з трьох, що належать Саабу в Лівані) відведена роль гостьовий резиденції дизайнера. Але саме тут він живе найчастіше, коли приїжджає на батьківщину у справах ( у Лівані у нього ательє і виробництво кутюрної лінії) або відвідати батьків і друзів. «Бейрут значить все для мене, він живить мене енергією, ідеями, почуттями. Це місто винятків із правил, і тому винятковий, тут перемішані різні релігії, культури, епохи, образи життя. До того ж це найбільш сучасний і європейський місто на Близькому Сході».
Коли Сааб в Бейруті, у будинку майже щовечора збираються великі галасливі компанії. Слава ж про свята, які проходять після показів в його паризькій квартирі недалеко від Трокадеро, гримить на всю фешн – тусовки. «Де б я не був, де б я не жив, я неодмінно прошу накрити стіл з розрахунку на п’ять-сім більше, ніж запрошую, і ніколи не помиляюся. Для друзів мій дім завжди відкритий!».
Матеріал представлений журналом InStyle
Посилання по темі:
Будинок Сари Джесіки Паркер
В гостях у Олени еварушницы
Форум “Заміське життя”
