В інших демонстрував натхнення, яким з ним щедро ділилася златокудра осінь:
Сумна пора! очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса –
Люблю я пишне природи в’янення,
В багрець і в золото одягнені ліси,
В їх сінях вітру шум і свіже дихання,
І імлою хвилястою покриті небеса.
І рідкісний сонця промінь, і перші морози,
І віддалені сивої зими загрози…
…і думки в голові хвилюються у відвазі,
І рими легкі назустріч їм біжать,
І пальці просяться до перу, перо до паперу,
Хвилина – і вірші вільно потечуть.
В історії всієї світової поезії, мабуть, складно відшукати приклад, коли поет за короткий проміжок часу створив би стільки безсмертних творів. А у випадку з олександром сергійовичем так було в знамениту болдинську осінь 1830 року. За період вимушеного самітництва в маєтку велике болдіно через карантин по холері автор створив понад 30 ліричних творів, завершив «євгенія онєгіна», «маленькі трагедії» і «повісті бєлкіна». Ці три місяці стали часом підведенням підсумків і нових задумів.
