Екстремофільні бактерії, зокрема вид Deinococcus radiodurans*, продемонстрували виняткову здатність витримувати екстремальні тиски, що виникають при ударах метеоритів. Це говорить про те, що життя потенційно може переміщатися між планетами в нашій Сонячній системі, концепція, відома як літопанспермія. Нове дослідження Університету Джонса Хопкінса підтверджує, що ці мікроби можуть виживати в умовах, які раніше вважалися непереборними для біологічних організмів.
Як проводилося дослідження
Вчені під керівництвом К.Т. Рамеша і Лілі Чжао змоделювали умови удару метеорита, піддавши Deinococcus radiodurans тиску до 3 ГПа – в 30 000 разів більше атмосферного тиску. Вони стискали бактерії між сталевими пластинами, а потім ударяли по встановленню третьою пластиною, щоб імітувати сили викиду.
Аналіз експресії генів показав, що навіть при екстремальному стресі (2,4 гПа викликали розриви мембран у деяких клітинах) приблизно 60% мікробів вижили. Ключем до їхньої стійкості була структура клітинної оболонки бактерій та швидкі механізми відновлення. Дослідження, опубліковане в PNAS Nexus, показує, що бактерії активно пріоритизували відновлення клітинних пошкоджень після удару.
Наслідки для Життя за Межами Землі
Ці висновки є важливими, тому що вони підтверджують ідею про те, що життя може бути не обмежене однією планетою. Поверхні багатьох небесних тіл, включаючи Місяць та Марс, покриті ударними кратерами, що вказує на часті удари метеоритів. Марсіанські метеорити вже знайшли на Землі, що доводить, що матеріал може викидатися між планетами. Це дослідження показує, що живі організми можуть бути серед цього викинутого матеріалу.
«Ми поки не знаємо, чи є життя на Марсі, але якщо воно є, то, швидше за все, воно має подібні здібності», — заявив професор Рамеш. Це означає, що життя могло виникнути на одній планеті та поширитися на інші через удари метеоритів.
Дослідницька група визнає можливість, що життя Землі сама могла прибути у такий спосіб. Лікар Чжао жартома припустила: «Можливо, ми марсіани!»
Це відкриття фундаментально змінює наше розуміння того, як життя може поширюватись по всій Сонячній системі. Ця робота підтверджує, що міжпланетне перенесення життя — це не просто теоретична можливість, а продемонстрована біологічна реальність.
