«Морські звірі», дебютний роман Іїди Турпейнен, пропонує моторошне дослідження втрати та впливу людини на навколишній світ. Історія починається з приголомшливого історичного факту: у 1741 році натураліст Георг Вільгельм Стеллер зустрів колосального гіганта Стеллера — ніжного велетня завдовжки дев’ять футів — на острові між Аляскою та Росією. Всього через тридцять років в результаті невпинного полювання ця дивовижна істота була приречена на вимирання.
Переплетений гобелен життів
Турпейнен не зосереджується лише на долі велетня Стеллера, а радше плете захоплюючу розповідь, яка пов’язує низку історичних постатей, чиї життя переплетені з цією істотою, яка зараз існує лише у фрагментах кісток. Серед цих людей Хампус Фурух’єлм, губернатор Аляски, який відчайдушно шукає повний скелет; його сестра Констанція, яка знаходить розраду та інтелектуальну свободу у своїй колекції м’яких тварин; Хільда Олсон, науковий ілюстратор; і Джон Грьонваль, фахівець з реконструкції пташиних яєць, якому доручено підготувати останки гіганта Стеллера до демонстрації.
Повторювані теми амбіцій і нехтування
Окрім відчутного зв’язку з вимиранням гіганта Стеллера, герої стикаються зі загальними труднощами. І Стеллер, і Олсон прагнуть зберегти пам’ять за допомогою наукового найменування, хоча прагнення Стеллера проявляється в отриманні зразків, а робота Олсона обмежується тихішою сферою ілюстрації. Крім того, у романі тонко висвітлюються гендерні перешкоди, з якими стикаються Констанс і Олсон, чий інтелект і внески часто недооцінюються через їхню стать. Протягом оповідання зростає усвідомлення можливості вимирання та тривожне розуміння того, що людські дії можуть бути причиною цього.
Гіпнотичне оповідання з простором для глибини
Стиль письма Турпейнена плавний і захоплюючий, він використовує теперішній час, щоб плавно переходити від одного персонажа до іншого, з легкістю просуваючи читача вперед. Вона точно зображує емоційну складність, як-от розчарування Стеллера в своїх колегах і його прагнення до визнання. У результаті вийшло, безсумнівно, захоплююче читання, яке принесло роману широке визнання у Фінляндії, і не без підстав.
Залишилися питання та нереалізований потенціал
Однак нестримний порив роману, хоч і переконливий, інколи жертвує глибиною. Розділ про Гампуса та його дружину Анну здається дещо відірваним від основної оповіді, і їх зв’язок із центральним сюжетом не завжди чіткий. Хоча кістки велетня Стеллера служать сполучною ланкою, інші герої, здається, зайняті проблемами, які виходять за межі його тіні. Подібним чином трактування Хільди Олсон виглядає поспішно, оскільки ключові ідеї — етичні наслідки наукового збору та схильність людства виправдовувати руйнування під виглядом прогресу — залишаються невисловленими. Це схоже на швидку екскурсію галереєю, коли брак часу заважає отримати справді захоплюючий досвід.
Прекрасне роздумування, яке спонукає до роздумів
Зрештою, «Морські звірі» — чудово написаний і, безсумнівно, хороший роман — цікавий, спонукає до роздумів і глибоко зворушливий. Однак це залишає у читача відчуття, що можливо історія була більш глибокою. Подібно до Стеллера, який прагне зрозуміти стеллерівського велетня, у читача залишається бажання затриматись, проникнути на поверхню й вивчити тонкощі цієї пронизливої історії. Роман служить потужним нагадуванням про крихкість життя та тривалі наслідки людських дій. Це книга про втрату, пам’ять і відповідальність, яка приходить з нашим розумінням світу навколо нас.
